5 ознак затримки мовлення, на які варто звернути увагу

Перше.
Мовлення це лише верхівка айсберга. Воно не розвивається саме по собі, а є природним і логічним продовженням великого комплексу здатностей дитини до комунікації. Насправді дитина опановує мистецтво спілкування задовго до того, як починає говорити словами.

Інакше кажучи, якщо мовленнєвий розвиток затримується, варто звернути увагу на те, як дитина спілкується невербально:

жестова комунікація (вказування пальцем, рукою або поглядом на предмети інтересу чи бажання);

звукова комунікація (інтонації, вигуки, писк, плач, адже плач буває різним, і якщо ви не розрізняєте його типів у поєднанні з відсутністю інших комунікативних навичок, це привід насторожитися);

мова тіла (міміка, усмішка, здивування, цікавість, здатність супроводжувати поглядом дорослого, маму, тата, бабусю або людину, яка постійно піклується про дитину).

Друге.
Навіть двомовні діти зазвичай не мають значного відставання в розвитку комунікації. А якщо й мають, то воно мінімальне. Якщо у віці приблизно двох з половиною років дитина не використовує слова регулярно, незалежно від того, одну чи дві мови вона чує, варто звернутися до фахівців і з’ясувати причини затримки.

Третє.
Дитина цього віку має розуміти прості прохання та запитання. Вона може відповідати невербально, кивком або запереченням головою. Проте запитання типу «це чи це», «так чи ні» не повинні викликати повну розгубленість або втрату орієнтації.

Також важливо співвідносити ці ознаки з базовими етапами загального розвитку дитини. Якщо спостерігаються затримки, необхідно з’ясовувати їхні причини.

Четверте.
Варто пам’ятати, що не лише аутизм може бути причиною затримки мовлення та загального розвитку. Існують також інші неврологічні порушення, зокрема апраксія, дислексія та інші, які впливають на мовленнєвий розвиток.

Апраксія, так само як і аутизм, потребує ранньої ідентифікації та діагностики, адже втручання в таких випадках є найбільш ефективним, якщо його розпочати якомога раніше.

П’яте і найважливіше.
Не боятися. Прийняти, що щось може йти не так. Почати шукати причини і бути готовими пройти цей шлях до кінця.

Для багатьох батьків, і для мене особисто, було надзвичайно складно прийняти факт, що дитина може відставати. Під тиском високих очікувань і надій було страшно не виправдати довіру, ніби провалити головний життєвий іспит. Саме тому так легко почати шукати виправдання замість того, щоб діяти.

Пам’ятайте, навіть якщо ваша дитина не говорить словами, між вами має бути комунікація. Просто привести вас за руку до шафи з іграшками або підняти вашу руку, показуючи на предмет угорі чи внизу, ще не означає повноцінного невербального спілкування. Тим більше, поодинокі випадки не вважаються комунікацією без інших невербальних сигналів та індикаторів.

Пам’ятайте, будь-яка труднощі це не кінець, а можливість для зростання, нового досвіду і подолання нових вершин.

Авторка: Ніка Вейкгам