Команда з двох: як батько подарував синові крила

Команда Хойта насправді складалась всього з двох учасників – батька з сином – Діка та Ріка Хойтів.

Рік Хойт народився в 1962 році з діагнозом ДЦП, при чому, його стан одразу не надто етично та ще менш оптимістично був визначений лікарями як “овоч”.

Рік не міг ані рухатися, ані розмовляти. Всі дії за нього робив батько – годував, виводив на прогулянку в інвалідному кріслі, купав. Він придбав для Ріка спеціальний комп’ютер, за допомогою якого родина могла спілкуватися між собою. Комп’ютер зчитував міміку з обличчя Ріка і перетворював її в букви на екрані.

 

Минали рокі і однією з небагатьох втіх в сірому житті хлопця було спостерігати за спортивними передачами по телевізору. У ці моменти, він відчував себе щасливим.

Одного дня батько прочитав прохання від сина “Чи не могли б ми разом взяти участь в марафоні?”.

 

Розуміючи, як син захоплюється спортом і яку розраду ця подія принесе в його життя, батько погодився. Хоча до того, в свої 40 років, Дік Хойт не бігав жодного дня.

 

Всю дистанцію у 8 кілометрів батько штовхав коляску із сином перед собою. В результаті до фінішу вони дістались передостанніми – але ж не останніми!

Після забігу Рік зізнався “Тату, коли ми біжали, я не відчував себе інвалідом!”

 

 

Ці слова не могли не справити враження на батька, який заради щастя сина був готовий на все.

Для участі в наступному марафоні батько почав щодня тренуватись разом з сином, пробігаючи по 5-10 кілометрів із коляскою та вдосконалюючи свою фізичну форму.

 

Протягом наступних 34 років команда Хойта взяла участь в 1091 забігу і жодного разу не фінішувала останньою.

В їх заліку було 252 змагання з тріатлону, шість з яких – дистанції Iron Man (змагання, що складається із запливу на 3 км 860 м, велопробігу на 180 км 250 м і забігу на 42 км 195 м), 70 марафонів (з них 30 – Бостонських), 94 півмарафона, 155 п’ятикілометрових забігів, а також подорож велосипедом вздовж Америки за 45 днів.

 

 

Під час запливів Рік знаходився в спеціальному надувному човні, який батько штовхав перед собою, а під час заїздів на велосипеді сидів на спеціальному сидінні перед батьком.

 

Усі ці подолані дистанції, рекорди, перемоги та підтримка тисяч вболівальників зміцнили віру Ріка у свої сили – неспроможний поворушитись чи розмовляти, він, тим не менш, закінчив Бостонський університет і жив у власній квартирі окремо від батьків.

 

В 2013 році на честь сили духу команди Хойт було встановлено бронзову скульптуру батька та сина – марафонців.

Вона знаходиться в місті, з якого розпочався професійний спортивний шлях Ріка та Діка – на території проходження першого Бостонського марафону.

 

 

З 2014 року 74-річний батько та 52-річний син вже не брали участі в змаганнях.

А в березні 2021-го старшого члена команди Хойт не стало. Дік завжди стверджував, що прожив найщасливіше життя разом з сином на руках.

 

В одному з інтерв’ю на питання – навіщо він бере участь в такій кількості змагань – молодший Хойт відповів: “Для чого і навіщо я бігаю? У мене є дві відповіді. По-перше, це мій спосіб показати людям з набутою інвалідністю, що життя триває, що вони можуть вести продуктивне і сповнене подіями життя.

По-друге, біг – це найбільше натхнення для мене і мотивація для інших. Мені приносить величезну радість бачити інвалідів, які беруть участь в забігах, а також здорових людей, які допомагають тим, хто не може бігти сам.”