Хлопчик декілька днів у важкому стані перебував у реанімації, не міг самостійно дихати, був підключений до апарату штучної вентиляції легенів, їв через зонд. Тоді йому встановили діагноз «сепсис крові», в зв’язку чим Руслану двічі вливали антистафілококову плазму. Лікарі реанімації навіть озвучували невтішні діагнози, але дитина живе і радує батьків уже 4 роки.Лікарі пологового будинку, визнавши свою провину у трагедії інфікуванні, спочатку сприяли обстеженню і лікуванню дитини після виписки з реанімації, але в 2014 році, після початку бойових дій в Донецьку, мама хлопчика була змушена взяти Руслана і ще одну неповнолітню доньку і покинути житло. Їх квартира була розташована неподалік від Донецького аеропорту, тому залишатися там було небезпечно. Невдовзі після їх від’їзду квартиру було частково зруйновано, зараз проживати в ній неможливо. Після переїзду медичну допомогу малюкові надавати припинили.

«З літа 2014 року і до сьогодні я з двома дітьми проживаю в Києві. За перший рік у столиці ми змінили 4 місця проживання, довго не могли налагодити свій побут. У зв’язку з цим момент лікування і відновлення здоров’я Руслана був упущений. Коли Руслану виповнилося два роки, у нього виявили відставання в мовленнєвому розвитку. Тому ми пройшли медикоментозное лікування, кілька курсів у мовному центрі, оформилися в логопедичний садок. Лікарі нам рекомендують пройти курс лікування в Центрі стимуляції мозку для отримання результату. Але зараз оплатити цей курс, на жаль, ми не можемо, бо живемо в орендованій квартирі, ми є малозабезпеченою сім’єю, я одна виховую двох дітей, всі доходи сім’ї йдуть на оренду житла, комунальні послуги і харчування. Допоможіть! Будемо дуже Вам вдячні за надану допомогу, тому що більше іншої можливості у нас отримати лікування в цьому Центрі немає!».

Ми разом із мамою Русланчика звертаємося до вас за допомогою! В Руслана є шанс бути здоровим!

Всю інформацію про збори і звітну документацію Ви можете подивитися тут